Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Я іменем нізчимним прослизну,

Май за ніщо мене, якщо ніщо те

Тебе утішить хоч на мить одну.

Моє ім'я — любові одкровення,

Тож полюби хоча б моє наймення.

Сліпа любове, що вчинила ти

З моїми потьмянілими очима?

В красі не можу вад спостерегти,

Дарма, що кожна вада — видна й зрима.

Заякорились очі залюбки

У водах, де пливе плавців немало,

А серце настромилось на гаки

Мойого зору й тим себе прип'яло.

Чом серце й далі вірить, як колись,

Хоч добре знає про свою облуду?

Чом брешуть очі, кажучи: дивись,

Як сяє чистотою купа бруду?!

В очах і в серці правди вже нема,

Бо їх поглинула брехні чума.

Клянеться мила в правді безупину,