Розділ «ПРО АВТОРА»

Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 р. у селі Стопчатові на Косівщині, в селянській родині. З першого класу навчався в Яблунівській польській школі, потім — у Коломийській гімназії (1941-1943). У квітні — червні 1945 р. — стрілець УПА сотні Спартана. З вересня 1945 по червень 1946 р. ув'язнений органами НКВД за звинуваченням у перебуванні в «Дитячій сотні УПА», якої насправді не було. 1948 р. закінчив Яблунівську середню школу, а 1953 р. — філологічний факультет Львівського університету ім. І. Франка. 1953-1955 pp. — аспірант кафедри української літератури Львівського університету. 1955 р. виключений з аспірантури з формулюванням «за неуспішність», а насправді — за виступи проти русифікації України.

1953 р. вийшла перша книжка віршів «Любов і ненависть». З 1954 р. — член Спілки письменників України. Деякий час завідував відділом поезії в журналі «Жовтень».

Одружився 1957 р. Його дочка Соломія (1958—1999) стала видатним літературознавцем, перекладачем.

1964 р. Д. Павличко переїжджає до Києва. Працює сценаристом на кіностудії імені О. Довженка. Пише сценарії до фільмів «Сон» (разом з В. Денисенком) і «Захар Беркут».

В 1971-1978 pp. — головний редактор журналу «Всесвіт». Невдоволений «ідейно шкідливими» публікаціями в журналі, ЦК КПУ змусив Павличка подати заяву з проханням про звільнення з посади редактора «Всесвіту».

У 80-і роки XX ст. Д. Павличко, бувши секретарем Спілки письменників СРСР і Спілки письменників України, активно боровся за надання українській мові статусу державної. 9 березня 1990 р. поет написав заяву про вихід з КПРС. У 1989-1991 pp. він — народний депутат СРСР, 1990-1994 — народний депутат України. Один із засновників Товариства української мови імені Т. Шевченка, Народного Руху України, один з авторів Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. У 1995-1998 pp. — посол України у Словацькій Республіці, 1998— 1999 pp. — народний депутат України, 1999 — 2002 pp. — посол України в Республіці Польща.

Найважливіші видання: поетичних творів — «Правда кличе» (1958), «Гранослов» (1968), «Золоторогий олень» (1970), «Сонети» (1978), «Таємниця твого обличчя» (1979), «Вогнище», «Вибрані твори» в 2-х томах (1979), «Плесо» (1984), «Пригоди кота Мартина» (1986), «Твори» (т. 1—3, 1989), «Покаянні псалми» (1994), «Ностальгія» (1998), «Золоте ябко» (1998), «Засвідчую життя» (2000), «Наперсток» (2002), «Рубаї» (2003); перекладів — Христо Ботев, «Поезії» (1977), Хосе Марті, «Поезії» (1977), Никола Вапцаров, «Пісні про людину» (1981), антологія «Світовий сонет» (1983), Гвєздослав, «Криваві сонети» (1986), «Антологія словацької позії XX ст.» (1997), Вільям Шекспір, «Сонети» (1998), «50 польських поетів» (2001); літературно-критичних і політичних статей та есе — «Магістралями слова» (1977), «Над глибинами» (1983), «Біля мужнього слова» (1988), «Українська національна ідея» (2004).

На слова Д. Павличка О. Білаш та інші композитори створили десятки пісень. Найвідоміші з них: «Два кольори», «Явір і яворина», «Долиною туман тече». Твори Д. Павличка видані окремими книжками та публікаціями в багатьох країнах, зокрема російською, польською, словацькою, болгарською, естонською, грузинською, німецькою мовами. Лауреат Шевченківської премії, міжнародних премій імені Христо Ботева (Болгарія) та імені Гвєздослава (Словаччина). Почесний доктор Львівського та Варшавського університетів, почесний професор Києво-Могилянської академії.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!