Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Я теж бував там як болящий гість.

Та й що? Рятунок — не вода в проточчі,

А лиш кохані палахтливі очі.

Амур, заснувши в лісі над струмком,

Зронив знаряддя, що вогнем палало;

А німфи непогрішні потайком

Підкралися до факела зухвало,

І та найкраща, спритна, наче лань,

Пренепорочним сестрам навдогоду

Від маршала жагучих почувань

Вогонь забрала й кинула у воду.

У джерелі нагрілася навік

Вода — для оздоровчого купання.

Я, раб мого кохання, в той потік

Вступав і так дійшов переконання:

Любові жар дає воді тепло,

Його ж не студить вічне джерело.