Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Не красить сонце, що на пруг зійшло,

І зірка з надвечірнього блакиту

Так ночі не оздоблює чоло,

Як скрашує тебе печаль в зіниці!

Якби то ти, та не лише в очу,

А всім скорботним серцем жалібниці

За мною затужила без плачу,

Поклявся б я, що врода чорна зроду,

А все не чорне — вроді йде на шкоду!

Я серце те кляну, що водночас

Поранило мене й мойого друга;

З чиєї примхи об'єднала нас

Твоя вродливість і твоя наруга?

О проклята, ти і його взяла,

Скорила оком! Владна й нещадима,

Ти з мене видерла і розп'яла

Мене, себе й мойого побратима.

Тепер в твоїй в'язниці й побратим —

Дозволь хоч друга взяти на поруки,

Я стану біля нього вартовим,