Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Щоб волі завжди мала ти доволі.

Чи ж волю ти візьмеш мою — в свою.

Пригорнеш Віля до свого привілля.

Чи те, що маєш і що я даю,

Ти маєш предоволі і без Віля?

Приймає ж море дощові шторми

В свої солоні вічні арсенали, —

І ти воління Віля теж прийми,

Щоб глибшими твої воління стали.

Будь милою для всіх, душе моя,

Всі, що один, а той один — то я!

Я — Віль, кохання потаємна сила

В душі незрячій, і прошу одне:

Звели душі своїй, аби впустила

Між інших воль та Вілів і мене.

А сповниться супліка ця любовна,

Де Віль являє підневільну хіть, —

Твою скарбницю виповнить доповна

Той Віль, що понад волями стоїть.

Хай же в твоє багатство щирозлоте