Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Щоб лож моя тебе не осквернила.

Мій зір тебе не любить, бо, повір,

Він бачить вади — все незграбносуще,

Але моїм очам наперекір

Тебе кохає серце невидюще.

Ні голос твій, що ніжне вухо тне,

Ні запах твій, ні уст, ні рук торкання —

Самі не здатні звабити мене

На пристрасті й жаги бенкетування.

Але не владні всі уми й чуття

Дурного серця відхилить від тебе,

Бо серце — раб, васал, що без пуття

Втішається із власної ганеби.

Єдина нагорода тут мені

За гріх оцей — боління навісні.

Ти гніваєшся на моє кохання;

Це чеснотливий гнів: любов — мій гріх;

Та, порівнявши наші почування,

Збагни, що гідний я похвал твоїх.

А якщо навіть гідний я докори,