Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Кого влещають віршами пустими.

Ти — деспотка без серця і жалю,

Погірдна й пишна не з сяйної вроди,

А лиш з того, що я тебе люблю

Понад щонайсяйливіші клейноди.

Як дехто каже, що твоє лице

Не привід для любовного відчаю,

Я промовчу, а що неправда це —

Лише собі самому присягаю,

І в ту ж хвилину рій зітхань зліта

Посвідчити присягу, а для мене

Твого лиця смаглява ліпота —

Сяйливіша за сонце полуденне.

Ні в чому ти не чорна, лиш в ділах,

А звідси в поговір прямує шлях.

Кохані очі одяглися в чорне,

Бо ж бачать — і тому такі сумні, —

Яких болючих мук твоє витворне,

Недобре серце завдає мені.

Так просторінь, ще росами покриту,