Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Щоб, ошалівши, ти запраг отрути

І гнав назламголов, щоб те піймать,

Що тягне вже само тебе до згуби:

На пробу — рай, блаженство, благодать,

По пробі — біль, сновидиво нелюбе.

Всі знають — де той рай веде, та йдуть,

Ніхто не обминає згубну путь. 

Моя кохана — не сяйна, як сонце,

Не схожі на корал її уста,

її коса — не злотне волоконце,

А чорнодроту плетінка густа.

В коханої не білосніжні груди,

І щоки — не троянди запашні,

Моя кохана дихає, як люди,

А не пахтить, мов квітка навесні.

Люблю я голос милої своєї,

Хоч то й не музика, що серце рве;

Живуть на небі божественні феї,

Моя кохана на землі живе.

Та найвродливіша вона між тими,