Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Щоб час позневажати — й більш нічого.

О, бійсь її забав, хлоп'я моє,

Бо ж і вона все часу віддає:

Коли настане мить поквитування,

Віддасть тебе — така то гра остання.

Вважали чорне злом старі часи,

Вродливим зватись не могло смагляве,

Сьогодні ж чорне — явина краси,

Хоч, як байстря, ще носить знак неслави.

Тепер малюються обличчя — глянь! —

Позичена ясна личина в моді,

Не має врода вже своїх названь,

Що віддавали шану й честь природі.

Тому моя кохана носить жаль

В очах блискучих, ніби кручі крила;

Обрамлена в жалобу, та печаль

На вроду наклеп злісний відхилила,

Бо та жалоба так їй до лиця,

Що кажуть всі: от ідеал взірця!

Коли ти граєш, о моя музико,