Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Чи, може, смерті подуви холодні

Не відчуває тіло молоде?

Ти ж мала батька, о моя любове,

Хай мають же його й твої синове!

Відчитую не в зорях вирок свій,

Та все ж я астроном, хоча й не можу

Пророкувати голод, мор, застій,

Погоду сльотанисту чи погожу;

Ні, я не провіщу, де вдарить грім,

Що буде в забутті, а що в потребі;

Правителям також не розповім,

Що я уздрів для їх добра на небі.

Але з твоїх очей беру знаття,

Що водночас краса і правда квітне;

Змінись, бо в зміні вічним є життя,

В безсмертнім — тимчасове і тендітне.

Як ні — то ось мого пророцтва твердь:

Кінець твій — то краси і правди смерть!

Все, що росте, сягає ідеалу

На мить малу, а далі — навпаки,