Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

На голі дерева, що для отар

Давали влітку тінь і прохолоду,

На збляклу зелень врун, що з них жнивар

Уклав снопів копу сивобороду,

Я думаю з тривогою про те,

Що молодість твоя минуща, друже;

Краса, мов квітка, хутко відцвіте,

А там косою час махне байдуже…

Нащадкам дай життя, як хочеш ти

Безстрашно під косу його лягти!

Любове, будь собою! Що за пробу

Ти матимеш в скорботний реченець!

Віддай же іншому свою подобу,

Щоб з гідністю зустріти свій кінець.

Тоді краса, яку ти винаймала,

Кінця не мала б — ти б тоді була

Собою і собою б знову стала,

В подобі тій, що іншому дала.

Хто ж дім занедбує напередодні

Зими, що сніговицями гуде?