Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Вік зів'ядання крадеться помалу, —

Так світом правлять потайма зірки.

Росте й людина, наче та рослина,

Як пнуться вгору соки жизняні,

Та потім гасне пам'ять гордовинна,

І никнуть сили, і всихають пні.

Ти в скарбах юності, як в ореолі,

Та не тривкіше це буття від сну:

Час-марнотрат готується поволі

Твій день ясний звернути в ніч хмурну.

За тебе з ним веду війну, любове,

На зрубі — пагілля щеплю я нове.

Чому ж ти проти часу в боротьбі

Сам не ступаєш кроками твердими?

Чом не візьмеш на послуги собі

Щось краще, ніж безплідні мої рими?

Дівочі квітники надовкруги

Хіба не ждуть щасливої нагоди,

Щоб силою любовної жаги

Зновити пишний цвіт твоєї вроди?