Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

В живих очах живе живе добро,

А мертве не уникне тління й гробу.

Ні пензель Часу, ні моє перо

Не в змозі зберегти твою подобу.

Дано тобі солодке ремество,

Щоб сам своє ти малював єство.

Якби й відбив твоє обличчя миле

Мій вірш, чи хтось повірив би йому?

Та дуже він подібний до могили,

Як півлиця твого ховає в тьму.

Якби я й зміг краси твоєї диво

Намалювати, то майбутній вік

Сказав би: «Майстер бреше! Неможливо,

Щоб, наче Божий, сяяв людський лик!»

Приземлено сяйнистий чар портрета

Назвали б перебільшенням принад,

Нестриманим захопленням поета,

Старої пісні розміром невлад.

Та, як нащадка ти придбав би нині,

То двічі жив би — в слові і в людині.