Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

А перейде за всіх часів межу, —

Принаймні доти житиме, допоки

Природа ясність мозкові дає;

Твій запис в нім і в серці — то глибоке

І ношене в крові життя моє.

А що вміститься в цім убогім схові?

Та й чи мені потрібен часослов,

Щоб денно поминати дні любові,

Коли в душі ношу я цю любов?

Шукаючи для пам'яті опору,

Я лиш забутливість плекав би хвору.

Ні, Часе, я не змінююсь! Дарма

Ти зводиш нові гостроверхі вежі, —

В них новизни ніякої нема,

То все старе, лише в новій одежі.

Та ми дивуємось, бува, й старим,

Бо наші дні короткі; ти, одначе,

На нас пускаєш новизну, як дим,

Щоб затуманилося око зряче.

Твоїх реєстрів гордих не прийму,