Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Я не боюсь найтяжчого удару,

Коли найменший рве життя моє.

Навік залежний од твойого чару,

Я є, допоки ти у мене є.

Мінливим норовом ти не погубиш

Мене, допоки вірний ти мені:

Яка то втіха — знати, що ти любиш,

Яке то щастя — вмерти в тім знанні!

Однак чи є десь ідеал без плями?

А що, як лжа закралась поміж нами?

Ти справді мій — чи, може, я ману

Правдивою вважаю явиною:

Зі мною — образ твій, та не збагну,

Де твоє серце, — може, й не зі мною?

У погляді немилі відбиття

Знаходить фальш прихована й глибока;

Ти ж дивишся привітно, як дитя,

Сама солодкість сяє з твого ока.

Тебе творивши, небо невтайки

Дало тобі любові лик, як маску, —