Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Передушити може вовк отару,

Ягня зігравши; можеш так і ти,

Уживши всю могуть свойого чару,

Наївних безліч із пуття звести.

Та я цього не хочу — прагну я,

Щоб не зганьбилося твоє ім'я!

Розлуки час прийшов, як та зима,

Хоч надворі стояло літо миле,

Яка груднева голизна і тьма,

Які студені дні мене душили!

Втім, літо одійшло хтозна-куди,

Відлинув рік летючий, наче птиця;

Вже й осінь принесла свої плоди,

Сумна, немов на погребі вдовиця,

її дари, мов сироти, стоять,

Шукають батька їх скорботні очі;

Ждучи тебе, мов літню благодать,

Зніміли по садах пташки співочі.

А як озвуться, то хіба про те,

Що скоро листя снігом замете.