Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

А я мовчу в тім гамірнім гурті,

Я їх словами думаю про тебе.

На кожну з їх шліфованих подяк —

Пісень, що мають поблиск політури,

«Амінь» співаю, мов невіглас-дяк,

Неграмотний служник літератури.

«Так, так», — кажу на похвали тобі,

Щось додаю від себе, та не в слові,

А подумки, бо слово, далебі,

Забарніше, ніж почуття любові.

Шануй всіх інших за слова, мене ж —

За ті думки, що в слові не знайдеш.

Чи так його поезії вітрила

Від подуву твойого понесло,

Що мої мислі зрілі тьма накрила,

В гріб обернувши їх ясне живло?

Чи дух, який його здіймає вище

За рівень смертних, омертвив мене?

Та ні, його нічне й містичне грище

Мій вірш не переможе й не зітне!