Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Тоді — прощай, життя моє кохане:

Любов — мій злет — моїм падінням стане.

Чи відспіваю я тебе, чи ти

На погреб мій прийдеш в німій жалобі,

Тебе не в змозі смерть перемогти,

Мене ж поглине забуття во гробі.

Твоє ім'я безсмертне, а моє

Навіки одійде в простори тьмаві;

Мене земля в собі навік зав'є,

А ти схоронений в людській уяві,

Твій монумент — оці живі слова,

Що їх читати будуть покоління

Ще не зачаті; дух твого єства

Не знатиме ні забуття, ні тління.

Ти житимеш — така цих слів могуть —

Допоки люди на землі живуть.

Раз ти не в шлюбі з Музою моєю,

Воно й не гріх вітати кожен твір,

Ба навіть недолугу ахінею,

Тобі присвячену, але повір: