Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Ти — мир, який я мушу вартувать,

Як злидень, живучи в несупокої:

То я боюсь, що ті мої скарби

Вкраде підступний вік, то тішусь ними,

То замикаю їх за три скоби,

То рад ділитись втіхами сяйними.

Ти — учта для моїх очей свята,

Але душа моя ненаситинна,

Ти — моя радість, лиш одна й лиш та,

Яка від тебе надійти повинна.

Щодня то сохну, то надміру п'ю,

То я багач, то злидарем стаю.

Чому ж мій вірш не сяє новизною

Чи переливами словесних див?

Чом користуюсь формою одною

І римою, котру не я відкрив?

Чом я пишу, стосуючи не нові,

А знані форми — про одне і те ж —

Так, що моє наймення в кожнім слові

Озветься, як лиш слова доторкнеш?