Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Те, що живило дух моїх бажань,

Вже гасне, обертається в могилу.

Це бачачи, міцніш полюбиш ти

Те, що невдовзі має відійти.

Та не журись! Коли вже смерті в руки,

Мов арештанта, віддадуть мене,

У цих рядках моїх, де стільки муки,

Триватиме життя моє трудне.

Це мого духу пам'ятні споруди,

Найкраща почастка мого єства;

Земля візьме своє, твоєю ж буде

Присвячена тобі душа жива.

Ти матимеш не те, що люблять хроби,

Не відпадки на смітнику життя,

А те, що не боїться ні хвороби,

Ні ницого ножа, ні побиття.

З тобою буде полум'я прекрасне,

Що, попіл покидаючи, не гасне.

Ти для моїх думок — як благодать,

Як дощ весняний для ріллі сухої;