Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

В старих книжках знайти я був би рад

Відтворене душі твоєї диво.

Чи кращі ми, чи кращим був поет,

Створитель давній образу твойого,

Чи, може, вічні оберти планет

На цій землі не змінюють нічого?

Та ні, я певен, що в старі часи

Вславляли речі й меншої краси.

Біжать одна за одною хвилини,

Немов на морі хвилі, — в небуття;

На місці зниклої вже інша лине, —

Так пропадає й постає життя.

Народжене жадає світла й росту,

Дозрілому корону час дає

І тут-таки розвінчує: попросту

Назад бере дарования своє.

Він риє зморшки на чолі ясному,

Жере все рідкісне, все осяйне:

Все падає у безвість невідому,

Як він косою гострою махне.