Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Нехай не дасть Господь, щоб я, твій раб,

В думках контролював твої розваги,

Чи причисляв себе до їх приваб, —

Васал не сміє вийти з-під присяги.

Дозволь, чекаючи на твій кивок,

Терпіння переносити суворе,

Не скаржитись і в глибині думок

На зауваження твої й докори.

І ти не змінюй звичаїв своїх,

Хоч де гуляй для власної догоди;

Любов собі прощати може гріх —

Злий вчинок, що лиш їй сподіяв шкоди.

Жду й не питаю, добре це чи ні,

Хоч добре знаю: пекло в тім жданні!

Якщо вже все було, що нині є,

То як же наші мозки безупину

Обманюються, родячи своє

Творіння — вдруге ту саму дитину!

Задати б сонцю оберти назад

На літ п'ятсот, якби було можливо, —