Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Якої ще уяви осягти

Моїй ненатомленній Музі треба,

Якщо в моєму вірші сяєш ти:

Вродливіша краса не зійде й з неба.

Подякуй же собі, а не мені —

Зчитав, а не створив я твою вроду,

І вимережую рядки хвальні

Та не собі, а правді навдогоду.

Тож Музою десятою ти стань,

Найкращою богинею натхнення,

Безсмертні твори, повні осяянь,

Хай родяться з твого благословення.

Подобатись — моєї Музи ціль:

Ти їй даєш красу, а я — свій біль.

От якщо ми поєднані з тобою, —

Ти світла часточка мого єства, —

То, значить, я твоїх чеснот хвальбою

Собі складаю пишні хвалебства.

А як розлучимось, і дві істоти

Окремо житимуть, не в однині,