Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Та — о нещастя — туча надійшла,

І я неждано опинився в мряві.

Так піднебесний світ погас мені,

Так гасять світло і сонця земні.

Я без плаща надвір подався з дому,

Бо днину ти пообіцяв ясну.

Попав я в бурі клекітну содому,

А ти? Сховався в тучу грозяну!

І хоч лице моє, дощем побите,

Ти осушив, пробившись із-за хмар,

Це — лік, що рану може загоїти,

Але не зніме сорому удар.

Ти каєшся, та болю навісного

Тобі не втихомирити й на мить:

Мала покривдженому втіха з того,

Що кривдникові теж душа болить.

Але… О сльози, почувань перлини!

Обернуті в скарби твої провини.

Сподіяне не вернеться навспак:

Та западає навіть сонце в тучі,