Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Але чи можу я щасливим буть,

Коли й на мить не маю супочину?

Не вибавляє ніч мене з окуть,

Що в них за дня караюся і гину.

Катує день роботою, а ніч —

Моє прокляття темне і шалене —

Потверджує найгірше з протиріч:

Чим більш труджусь, тим далі ти від мене.

Щоб день добрішим був, кажу йому,

Що сяєш ти, мов небеса відкриті,

І ночі я доводжу, що пітьму

Ти золотиш, як та зоря в зеніті.

Щодня бере мене журба всуціль,

А тьма щоночі збільшує мій біль.

Коли своє становище кляну,

Зневажений, знедолений до краю,

Коли в глухого неба талану

Я надаремно, плачучи, прохаю,

Тоді мінявся б долею з таким,

Хто більше має друзів і надії,