Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Хто мисленням прославився тонким,

Хто словом віртуозно володіє;

Але, тебе згадавши, тую ж мить

Єство моє стає таке щасливе,

Як жайвір, що возноситься в блакить

І на воротях раю творить співи.

Я не віддам, — хоч би й Господь звелів, —

Твою любов за блага королів.

Коли збираю тихі спогадання

На мовчазних роздумувань суди,

Знов оживають втрати і страждання,

Оновлюються давніх ран сліди;

Коли, згадавши дні минулі, плачу

За друзями, що їх давно нема,

Що їхні голоси й красу юначу

Навіки заховала ніч німа;

Коли роз'ятрюю жалями душу,

Що з ними вже не зможу розійтись,

Тоді я знов розплачуватись мушу

За те, за що платив уже колись.