Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Коли ж зоря, що вказує дорогу,

Теплом і світлом душу овійне,

Дасть одяг, і вбере нагу і вбогу

Мою любов, і звеселить мене,

Тоді явлю я слово довгождане,

А поки що прийми і це, мій пане.

Трудом знесилений, лежу в постелі,

Спочинку прагну, стомлений з доріг,

Але долаю знов пустелі й скелі —

Бреду шляхами помислів своїх.

До тебе всі думки мої гарячі

Йдуть, як прочани, — їх не перейму;

Я бачу те, що бачать і незрячі,

Віч не стуливши, дивлячись у тьму.

Душі моєї рятівливим оком

Тебе шукаю, як сліпець, — сліпма;

Ти входиш в темінь непочутним кроком, —

І по-новому світиться пітьма.

Вдень — тіло, а вночі — думки в роботі,

Нема спочинку ні душі, ні плоті.