Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

а заквітчай ріки своєї біг

моєї осені безумним листям.

Пишу твоє ім'я переблиском волосся,

і світить гіацинт на руку з далини.

В безпліднім попелі цих віршів — лиш дмухни —

лунає світла свист і літа стоголосся.

Стирає Аполлон русло, де все сплелося:

моя жадлива кров і комиші весни,

химер голки й вітрів безсилі галуни,

і тишина зерна, безумна від колосся.

В цій смертній боротьбі шаленства і числа

за несплямованість поезії й людини —

твій дар, як сонця світ, як радість, що пройшла.

Моє сумне Перу, спижеве і єдине!

Моя вигиниста смуглявочко мала!

Моя Іспаніє, підзоряна пустине!

Віолою проміння крижаного

на скелях височизни стала ти.

Без горла голос, голос темноти,

в усьому сущий, зроджений з нічого.