Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Крик залишає в рані скалки скла,

а костомахи тінь — на тлі фіранок.

Та світло все скоряє, й наостанок

начала казки гинуть, наче мла;

і вибух жил тікає до живла

туманного, мов яблука багрянок.

Снить у гарячці про дитя земне

Адам і ніби чує в пульсі глини

дитячих ніжок тупання гучне.

Адам же інший темним зором лине

на місяць, де без ниви й насінини

ось-ось дитина сяйва спалахне.

Простягуючи руки срібляні,

плакучий вітер темряви й світання

відкрив мого кохання рану в сні

і віддаливсь; я повен був жадання.

Це рана, що дає життя мені,

а крові й світлу — чисте проростання;

німіючої Філомели дні,

гніздо, ліси й тумани для співання.