Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

ридає тінь твоя на клич висот,

мов андалузький кінь на поклик знади.

О доброта й мелодія крута!

О яструба зіниця й серце чуле!

О ніжний мрець, печальний сирота!

Приспи сніги й небесні перегули,

пожежі зим і сірих літ літа,

спи, забувай життя своє минуле!

Боюся втратить диво дивування

очей твоїх і звук, що приника

мені вночі до скроні, мов пахка

самотня лілія твого дихання.

Але страшніш рости без квітування

на цій землі; яка судьба гірка —

не мати ані квітки, ні листка

для гусениці й тлі мого страждання.

Якщо ти — мій таємний скарб і гріх,

мій біль і хрест над входом і над вийстям,

якщо я — пес маєтностей твоїх,

не проганяй мене бичем вогнистим,