Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Мій профіль буде тихим, я це знаю,

серед мохів, що в холоді ростуть,

цнотливе дзеркало, безсоння ртуть,

де рветься пульс мого життя й звичаю.

Законом плоті тої, що лишаю,

була струмка й лозини свіжа путь.

Без пурпурів каймана роздобуть

для себе зможу тишину безкраю.

Хоч мій язик, язик замерзлих птиць,

обернеться в траву гірку й солону,

згубивши знак вогню та блискавиць,

я буду в тілі гілки, в плоті гону

жоржин стражденних, розпростертих ниць,

розкутим знаком скутого закону.

В цім камені, що з болю не осяде,

не вгрузне в трави смерті й глей темнот,

спить ліра, сонця стиглого клейнод,

самотня урна співу та розради.

Від солі Кадіса аж до Гранади,

що зводить під водою свій оплот,