Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Того, хто по землі навпроти божества

Іде, не боячись утратить людські блага.

— Та безсоромності огидної нема

У мене, щоб свою показувати душу,

Розплавлену в словах і в ранах від ярма!

Якщо пригноблені купити пальми мушу,

Біль виставляючи і стогони святі,

То хай моє ім'я загине в темноті.

Жадають, болю мій, щоб я твою природу

Прикрасив штучністю фальшивників старих,

Щоб обезлистив квіт, щоб дерево підстриг,

Щоб смішно одягавсь модисткам навдогоду;

Щоб свій нестримний вірш, як в'язня, у колоду

Забив, замурував студеним плиттям криг,

Щоб з нього кров зійшла в заковинах інтриг

Немов живлющий сік в давильні грубій з плоду.

Не може бути так, щоб накладала мазь

-На свій печальний вид, як найманка якась,

Історія, що йде, мов сутінь передгроззя.

Не фарбуватися душі, що зайнялась