Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

В ненависті й журбі мій рід закляк неначе,

його стискає жах студений, мов удав,

а рід мій сіє, жне, росте, співає й плаче.

Іспаніє моя, через твої простори,

як розчепірена ненависна рука,

окопи йдуть, де кров тече, немов ріка,

порізані горби, яри, узгір'я, гори.

А наволоч встає ляклива і гидка, \

рубає на тріски твоїх дубів собори,

обламує сади, видавлює прозоре

вино з плодів, що їх дає земля дзвінка.

О, знов, і знов, і знов, Іспаніє скорботна,

ти захлинаєшся; вітри твої кричать,

а море стелеться, мов жалібні полотна.

На храмах — забуття глибокого печать,

земля в чистилище спустилась, як у багна.

Все продається тут, все марнослав'я прагне.

Федеріко Гарсіа Лорка

Конара крові зрошує світанок,

де породілля в стогонах злягла.