Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Камоенс прозирнути б міг до дна…

Далеко я, та в спомині зрина

болючий образ твій, моя богине.

Війна убила радість і любов,

роздмухала кострище тіней знов

і привела печаль і смерть у гості.

Медовий сон кохання не прийшов,

і квітка не розкриється на брості,

обтятій лезом у безумній злості.

Знов спогади. Вікно. Фіранка полотняна,

за нею музика й сліпучість висоти;

плід золотий в саду — лиш руку простягти;

прозора синява заснулого фонтана.

Дитячих днів моїх Севілья осіянна!

Ти наша! Збережіть це в пам'яті, брати;

не знаємо, чи нам не скажуть відійти;

чи нашою вона залишиться до рана?

Хтось камінь вогнища домашнього продав

тевтонові й розкрив своє нутро звіряче,

ключ до морських воріт хтось італійцям дав…