Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Де Гібла мед несе в глиб синьої затоки.

Мій гостю, якщо ти під рідні оболоки

Повернешся колись із цих печальних нір,

Прийди до Сиракуз, на винограду збір,

Спитай про ту, що я любив її всі роки.

Чи бачитиму ще аркади чорних брів,

Чи вздрю ще усмішку очей-фіалок чисту,

Де мерехтить блакит, що серце мені грів?

Будь милосердний! їдь! Скажи, я ще прийду,

Живу одним — її уздріти. Клеарісту

Пізнаєш між людьми по смутку на виду.

Ясніє далечінь, розвеснюється час,

Цвітуть сади і вже не міниться щорана

В сріблястім інії, мов райдужна, поляна,

Куди биків жене на пашу волопас.

Відроджується все. Але вже кваплять нас

Закони смерті; йде розвеселіла й п'яна

Та днина свят, котра тобі вже не піддана,

Бо день твоїх застоль напередодні згас.

Життя, о Секстію, коротке. В царстві тіней