Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Тернину топчучи, як ту м'яку траву,

І напинаючи нещадну тятиву,

Жахаючи ліси, звитяжна Артеміда.

Блискучі лемеші, ярмо, сівалку, віз,

Косу (було, за день — на молотьбу косила),

І серп, і борону, і довжелезні вила,

Що подають снопи високо під навіс, —

У спадок віддає ці знадоби Парміс

Безсмертній Реї — вік вона його кормила.

Старий він став, чепіг тримати вже несила,

Вісімдесятий рік — ні докорів, ні сліз.

Ратай стомивсь, але не проклинає неба

За те, що працею багатства не нажив;

Усе життя трудивсь, бо в тім була потреба;

Тепер він думкою летить до скорбних див,

У царство мертвих, де, можливо, після жнив

Оратиме поля на берегах Ереба.

Брудний, голодний раб, прикутий до опоки,

Ненависним клеймом позначений, як звір,

Я вільним народивсь — повір мені, повір! —