Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Що в чорному вбранні заходять до собору,

І в кожної мідяк — за сина, що згорів…

Цей отвір зелені, де джерело співає,

Черкаючи траву окриллями срібла,

Де сонце блискотить яскраве та безкрає, —

Це улоговина, просяяна дотла.

Спить молодий солдат — потилиця в катрані

Купається, уста відкриті; він приліг

Під хмаркою, в траві, де світять роси ранні,

І в зливі променів лежить блідий, мов сніг.

В ногах — ромашки. Він, як та дитина хвора,

Всміхається у сні до нездійсненних мрій;

Заснув і прохолов — здолала стужа й змора.

Природо, ти його заколиши й зігрій!

Він спить між квітами на луговім осонні,

І в грудях має він дві дірочки червоні.

Гійом Аполлінер

Ти мовчки прорекла обіцянки любові

коли поет ішов на бій під гул гармат

Трояндо я тобі вручаю аромат