Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Розвеснення нема. Нажитися спішім,

Де прозріває час на щебет солов'їний.

Приходь! Ми Фавнові у сховку лісовім

У жертву принесем за це життя доспіле

Чорнющого козла або ягнятко біле.

Вони дивилися з високого балкону,

Як сяє надовкруг задушлива блакить,

Як в чорній дельті Ніл знадливо мерехтить,

Мов просяваючи крізь голубу запону.

Він на руках тримав, немов дитину сонну,

Царицю — й серцем чув, як ніжно палахтить,

Як, знемагаючи, і гнеться, і тремтить

Прекрасна плоть її, що прагне так полону.

Вона, віддаючи вуста для цілувань,

То бліднучи, то знов ряхтіючи, як грань,

До імператора тулилася палкого.

А він, похилений, дивився в очі їй,

В них бачив далину, іскринок злотних рій

І море, по котрім тікає флот од нього.

На скелі, де колись гуло кипіння лави,