Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Стривожує мене, як моря таїна.

О! Пізнаю! Летить він аж із тих широт,

Де в сонці палахкім лежать Антіли милі,

Блакитні пагорби, омріяні стокрот.

І я на цій скалі, де кіммерійські хвилі,

Вдихнув із запахом знайомого зела

Ту квітку, що в садах Америки цвіла.

Артюр Рембо

Тоді, як на небес блакитнім гобелені

Палають, наче кров, плювки шрапнель жахних,

Як у вогонь полки, червоні чи зелені,

Ідуть повз короля, який глузує з них,

Як звалює людей скажений шал на купи,

Мов перемелений, димуючий погній, —

У радісній траві нещасні влітку трупи,

Природо-матінко, це рід священний твій! —

Тоді сміється Бог із ладану, з узору

Церковних скатертин, із чаш, із вівтарів —

І засинає він під славоспіви хору,

І прокидається від схлипу матерів,