Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Милується їх сяйвом, як маля,

І ніч благословля, що їх відкрила.

Як позолотяться хмарин вітрила

І вийде Сонце на свої поля,

Земля, його побачивши здаля,

Вмент забуває про нічні світила.

Дівчат в Любляні — як у небі зір;

Любується, люблянські любі панни,

Красою вашою мій тихий зір.

Та милій чарування мною дане —

Приковує мій погляд лиш вона,

Княжна мойого серця осяйна.

Як прагне тужне око весляра

Уздріти Діоскурів ясні зорі,

Коли гуляє вітер на просторі

І хвиля йде на човен, мов гора,

Бо, щойно зблисне їх проміння гра,

Еол вітрів ув'язнює в коморі,

Вщухає гуркіт грому, і на морі

Знов мирна запановує пора,