Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Біди й мерзот життя глибока хлань,

Звідкіль нема дороги рятівної!

Дуб, що його зимою звалить хуга,

Зазеленіє в сонці навесні;

Його конари ще живі й міцні,

Не згасла ще його стара потуга.

Та все ж нема йому рятунку! Друга

Весна прийде, і пагони сумні

Вже не розбудить. Нишком, наче в сні,

Лежачого титана вб'є недуга.

Так і сірома, доле навісна,

Якого ти звести зі світу рада,

Піднятись прагне з життьового дна.

Та, вдарений тобою, знову пада;

Тьмянішає його життя лампада,

Допоки вщент не вигорить вона.

Кому бідить призначено в житті,

Той, як і я, біди не переборе;

Гігантом будучи, впаде від змори,

Не наживе багатства золоті.