Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Тяжка то гра. Під батькові коліна

її він кидає, немов поліна…

До нього всі звертаються на «ти».

Найменший порух батькових колін

(а він же не сидів на них ніколи)

показує, де помилився він,

де пальчик поламав. Болить і коле

той знак, але в його очах не кров,

а тільки нова форма тьми — покров

ненависті до свого дарування.

Він чує на собі природи гніт,

так ніби мертвим народивсь на світ,

щоб осягнути в грі опам'ятання.

Вночі по місту кат іде й співає.

А голос — погляд з-під похмурих брів;

чи вікна зачиняти на той спів,

чи плакати, цього ніхто не знає.

Співає кат зажурено про те,

що з його ліжка, де він спить з жоною,

спадає шкіра хвилею жахною,