2
На дно землі сліпої, в жахливі, темні тоні,
потойбіч крові, де отруйні дерева ростуть,
спустився я, а сльози із очей мені течуть,
і хочуть бачити крізь темінь сльози безборонні.
О, поселитися у власні скроні,
в самотності захланну й вічну нудь,
лицем безоким бути на стіні, не зворухнуть
рукою, хоч по ній ідуть мурашки сонні.
Червоні птиці співом пойняли моєї плоті глиб,
а чорні — все літають навколо голови.
Нехай чоло мені надкусить камінь або гриб,
що вийде в лісі з-під зеленої трави,
якщо згублю твоє обличчя, мила,
в цій темряві, що душить, як могила.
З
Ніч — то зірки. Із голови моєї вилітає птиця.
Із двох гірких глибин — одна. Йде круговерть.
Я мертвим хочу бути. Ні, я хочу жити. Смерть
я в голові ношу — це мого шляху таємниця.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сонети. Світовий сонет » автора Павличко Д.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СВІТОВИЙ СОНЕТ“ на сторінці 214. Приємного читання.
TextBook