Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

І трубить з просіки зима трудна;

Гуде у відповідь на поклик рога

Карельських сосон мрява слюдяна.

А що, як пам'ять роси світанкові

Вже не засвітить на листках трави,

А що, як тінь не п'є безсмертя в слові?

О серце, замовчи й себе не рви

Неправдою! Ковтни ще трохи крові

І промінь досвітку благослови!

Що не людина — смерть. Всі безборонні.

Що там билина, як палає луг?

Та в стогонах і в скреготанні броні

Знов смерті тишу вловлює мій слух.

Чому, стріла, я не згорів на лоні

Пожарища? Чому за виднокруг

Не відійшов навік? Чом на долоні

Життя тримаю, мов стрижа? Де друг,

Де божество моє? Кривава хаща.

Але стократ смертельніша і важча

Безкровна смерть серед кривавих жнив.