Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Тебе я спокушаю рухом тіні,

Я знову жінка — в мріяннях твоїх.

Безсмертний ти мистецтва дивиною,

А я безсмертна пристрастю жахною,

Твій вірш дзвінкий — це мій знадливий сміх.

Осип Мандельштам

Я відчуваю нездоланний страх

В присутності висот — поглянув, зблід…

Я тішусь ластівкою в небесах,

Дзвіниць високих я люблю політ!

Здається, я — правдивий пішохід —

Над прірвою, на прогнутих містках,

Я слухаю, як з гір гуркоче лід,

Гуде лавина — вічність на очах.

Якби ж то так! Та я не мандрівець

По вицвілих, забутих сторінках;

В мені печаль співає й чує все…

Летить лавина справді — б'є кінець!

Моя душа у дзвонах і в дзвінках,

Та музика від прірви не спасе!