Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Супутник страху — в безміри падіння,

Сам страх — передчування пустоти.

Хто кидає нам брили з висоти,

Чи ж не приймає камінь іго тління?

І дерев'яним кроком безгоміння

Брукованого двору зміряв ти.

Жадоба смерті й туга широти —

Ці грубі мрії, це легке каміння…

Хай буде проклятий готичний схов,

Де стеля обморочує, мов скеля,

І де не спалюють веселих дров.

Одному — вічність, багатьом — пустеля;

Та хто в миттєвім радощі знайшов,

Жахна його судьба, хистка оселя.

Арсеній Тарковський

І цю провів я тінь — була дорога

Остання до останнього порога;

І крила тіні згасли, хоч вона

їх захищала й берегла якмога.

І рік пройшов, і сліпить далина,