Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Смеркаю… Вже за мною вироста

Час інший, та німі його уста.

Венеція померла — всюди тлін;

Вогні погасли, співи постихали;

По мармурових сходах в темні зали

Заходить місяць, тулячись до стін.

Лиш Океан розбуджує канали,

Біжить за власним шумом навздогін,

Та вже не в змозі повернути він

Життя коханій. Мертві всі причали.

Сан-Марко, як з минулого монах,

Зловісно північ б'є. Палаци й вілли

Дзвін слухають при згашених світлах.

А він говорить голосом Сивілли:

«Даремно, синку, надривати сили,

Твоя солодка наречена — прах!»

Про тебе думаю, й чоло болить.

Моя дорога наче потемніла;

Не мав я щастя ні хвилини, мила,

Ти — мрій моїх пропащих ненасить.