Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

І не вернулась. Час не знає впину.

І чим стрімкіша крутизна життя,

Тим швидше йде й не прагне співчуття.

Я вас любив. Я вас люблю єдину.

Та що з того? В ту незбагненну днину

Мені немає більше вороття.

З РУМУНСЬКОЇ

Михаїл Емінеску

Пройшли роки, як хмари по рівнині,

Та вітер знову їх не прожене;

Де ділось хвилювання чарівне

Од пісні й казки, де літа дитинні!

Вечірній присмерку, даремно нині

Ти тінями оточуєш мене,

Бо вже моїх думок не зворухне

Та загадка, що має крила сині.

Щоб розбудити хоч єдиний звук,

Щоб знову ти, душе моя, тремтіла,

Беру я ліру до холодних рук.

Та все даремно — юність пролетіла.