Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Втікаю геть — на інші квіти й зорі.

Жінки, мов нетля, мчать на посвітач,

На поклик мій у пристрасній покорі.

Все віддають — захоплення і плач —

І душі відкривають в щасті й горі.

Душа в коханні світиться до дна,

Ясніє в ній священна глибина,

Де неповторне все переді мною.

Так, я гублю, з життів збиваю цвіт,

Але нова душа — то новий світ,

Що зваблює до себе таїною.

Я — Клеопатра, єгиптян цариця —

Владарювала вісімнадцять літ…

Загинув Рим, пропав Лагідів рід,

Прах по мені не зберегла гробниця.

В діяннях світу зник давно мій слід,

Я смерть знайшла, як навісна блудниця;

Але тобі, поете, буде сниться

Мій незнищенний і чарівний гніт.

Знов, як царів, у млосному тремтінні