Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Рве спину згорблену жорстокий бич мені;

В могилу кожен день товариша чи брата

Гаками стягують — під брили кам'яні.

Я жалюгідний раб. Як непотрібне сміття,

Як сиву плісняву, навіки, назавжди

Мене з лиця землі зітруть тисячоліття;

Та праці впертої не пропадуть сліди,

І вічно буде там, де озеро Меріда,

Гробовище царя, священна піраміда.

Ти завжди в грізному пророкуванні

Здавався спалахом нещадних сил;

Та, мріючи про сфери осіянні,

Жадав бунтарсько-демонівських крил!

То гімни ти співав, то невблаганні

Клятьби метав, як громи небосхил.

Ти ждав, у мрії вірячи оманні,

Одвіту від жінок і від могил.

Та відповіді не було. Тоді ти

Навчився муки дум своїх таїти

І усмішку, йдучи до нас, беріг.