Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Без вас мої засмучуються очі,

Забудьте їх, та знайте, що вони

Вас не забудуть у смертельній ночі.

Ваш образ виринає з глибини

Душі моєї стомленої, в сни

Він обертає страдництва пророчі…

Коли розходиться ранкова мла

І сонце тягне золоті мережі,

У спогадах я йду по узбережжі

До подруги, що ворогом була.

Тут бачу сяйво милого чола,

А там — похмурий вид, як тінь од вежі;

Тут — в радощах, а там вона — в бентежжі,

Тут — наче пташка, там — немов бджола.

Ось тут її дрібні звучали кроки,

А там вона обличчя осяйне

Закрила, відмахнувшись від мороки…

В цих роздумах, що стомлюють мене,

Я переходжу все життя марне,

Таке даремне і таке жорстоке.